03
груд.

Навіть найяскравіші зірки із часом згасають... ... але сяйво від них ще багато років освітлює простір Всесвіту

Автор Адміністратор
Адміністратор
Група підтримки сайту
Зараз не на сайті
в Новини
  • Переглядів: 3326
  • Друк

0010030024.11.1962 - 29.11.2020... це час життя Людини, що стала для багатьох поколінь воїнів-десантників прикладом любові до бойових друзів, до рідних і близьких, до життя й відданості білим куполам у блакитному мирному небі.

Старший Викладач кафедри повітрянодесантної підготовки Сергій Володимирович УМАНЕЦЬ... Це ім’я звучало, звучить й звучатиме із вдячністю в серцях багатьох генералів та офіцерів й курсантів Військової академії (м. Одеса).

В ніч з 29 на 30 листопада 2020 року Він пішов із життя...
Офіцерська служба й блакить неба, що наповнювала білі куполи парашутів вабили Сергія Володимировича з самого дитинства. Після закінчення у 1980 році Калінінського Суворовського військового училища, на шляху до омріяних офіцерських погонів вибір був зроблений в бік Рязанського вищого повітряно-десантного командного училища. А далі... Майже одразу після випуску на молодого командира взводу очікувала справжня гартівня війною в Афганістані. Ордени "За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР" ІІІ ступеня й «Червоної Зірки» відзначили бойовий шлях офіцера-десантника. Здобувши великий досвід на різних посадах до заступника командира військової частини з парашутно-десантної підготовки, підполковник Уманець протягом багатьох років передавав його своїм вихованцям – курсантам Військової академії (м. Одеса). Як доброго, чуйного викладача, турботливого й дбайливого наставника Сергія Володимировича Уманця пам’ятатиме не одне покоління випускників славетного вишу. Пам’ять про таких людей, як Сергій Володимирович не згасає — живе вічно.
Командування й увесь особовий склад Військової академії (м. Одеса) із сумом проводжає в останню путь свого побратима, надійного друга й Викладача й висловлює щирі співчуття рідним і близьким Сергія Володимировича Уманця.

Рейтинг
3 голосів