06
бер.

Спортсменки, відмінниці й просто красуні

Автор Адміністратор
Адміністратор
Група підтримки сайту
Зараз не на сайті
в Новини
  • Переглядів: 2605
  • Друк

001Тим, хто досі перебуває у владі стереотипу, що військовослужбовці-жінки часто-густо сидять у штабах або в кращому випадку в апаратних радіостанцій, варто було б познайомитися з дівчатами курсантами Одеської Військової академії, які щодня проходять справжні випробування на мужність й витривалість без всіляких знижок й умовностей.Сьогодні присутність «слабкої статі» у військовому виші вже нікого не дивує. Дівчата часом виявляються сильніше курсантів-юнаків як у навчанні й творчості, так і у спорті.

- Вони – є гордістю нашого військово-навчального закладу, - характеризує їх начальник військового вишу генерал-майор Олег Гуляк.

Якось, спостерігаючи, як вранці курсантські підрозділи академії організовано йдуть через КПП на шикування, я помітив, що дівочі групи розташовуються в голові колон - їм по-джентльменськи поступають це почесне місце курсанти - юнаки.

Ось вже декілька років поспіль в України існує практика набору дівчат, які мріють про військову кар'єру для навчання у військово-навчальні заклади. Набір цей, відверто казати, невеликий. Але вибір у приймальної комісії – чудовий. Конкурс - як у найпрестижніші університети, по кілька чоловік на місце. Тому курсантами стають лише найкращі - медалістки, відмінниці, розумні, талановиті та неординарні дівчата.

- Працювати з ними - одне задоволення, - коментує начальник факультету підготовки спеціалістів матеріально-технічного забезпечення полковник Олег Сухін. - Вже зараз можна з упевненістю стверджувати, що у війська вони прийдуть висококласними фахівцями. – Тож військова професія перестає бути суто чоловічою справою? – цікавлюся я. - І так, і ні, - відповідає офіцер. - У нашому навчальному закладі дівчата вчаться аж ніяк не за всіма спеціальностями. Навчання на факультетах Високомобільних військ та розвідки - це прерогатива юнаків. А ось відмінні фахівці для військ з матеріально-технічного забезпечення, виходять саме з дівчат.

Що стосується дівчат - курсантів, то всім їм, незабаром, доведеться по-справжньому проявити себе в ході екзаменаційної сесії.

- Це під час первиннної військово-професійної підготовки нам було багато що в дивину. Але зараз ми вже вміло й чітко здаємо нормативи з вогневої, фізичної та стройової підготовки, - ділиться своїми враженнями командир відділення курсант - молодший сержант Світлана Муханькова. - Тепер ми – як одна дружня родина, допомагаємо один одному, морально підтримуємо.

Як з’ясувалося під час розмови дівчата - курсанти так як і хлопці щодня бігають на зарядку. Щоб добре виглядати, вони встають на годину раніше підйому. І тут для них не виникає ніяких складнощів. Хлопцям, припустимо, потрібно поголитися, підрівняти кантик на шиї, за цей час дівчата встигають нафарбуватися, зачіску акуратну зробити. Вільний час вони проводять по-різному. Якщо не треба готуватися до занять, то вишивають, малюють, грають на гітарі, готують культурні заходи на свята.

«Краща група курсу» - в один голос твердять офіцери-викладачі. І додають, що дівчата ніколи не стоять на місці, постійно удосконалюються. Дивлячись на них, і хлопці намагаються не відставати. Нікому не хочеться осоромитися в очах красунь з курсантськими погонами.  Ми не даремно обмовилися про «слабку стать». Ох, як не люблять наші героїні цього визначення. Щодня спростовують його. Намагаються у всьому бути краще хлопців-курсантів. В одній справі беруть старанністю, в іншій - своїм багажем знань. А часом і характер в хід йде.

Після домашньої зніженості первинна військово-професійна підготовка давалася непросто. Але ніхто не відступив, не здався. Тепер ось і з «Калашниковим» вони на «ти», гранати кидають влучно, та й на спортивному майданчику аж ніяк не прохолоджуються. Навіть самі досвідчені скептики шанобливо хитають своїми головами, мовляв, - добре, нічого й казати. Тож на їхні маленькі дівочі слабкості – у вільний час можливо й не звертати уваги.

Як з’ясувалося під час розмови з офіцерами-викладачами до військового вишу дівчата прибули з різних куточків України: Львівщини, Вінничини, Кіровоградщини, Дніпропетровщини й Одещини. Майже всі вони з військових родин. Діди, батьки, дядьки і брати - це далеко не повний перелік колишніх і нинішніх захисників Батьківщини, чию справу вирішили продовжити не сини, а доньки.

У Наталії Клезь батько - підполковник, свого часу без малого три десятки років прослужив у Високомобільних – десантних військах. Тепер ось і його донька, обрала військову кар'єру. А у Анастасії Бугайчук не тільки тато, й дідусь але і старша сестра поєднала свою долю з військом.

- Усі дівчата - унікальні. Про кожну з них можна багато говорити, - розповідає начальник курсу капітан Михайло Радіонов. - Молодший сержант Світлана Муханькова досконало знає англійську мову, чудово грає на багатьох музичних інструментах, курсант Ірина Рак танцює і співає, а їх подруги Карина Корабльова й Ганна Ковня стали кращими в міжвузівському змаганні з кульової стрільби. Що-небудь подібне можна сказати про кожну з дівчат, - розповідає офіцер. - Мені не подобається, коли хтось заводить пусті балачки, начебто жінки-військовослужбовці - це примха чи вимушена міра. Як показує практика, під час служби у військах жінки виконують свої професійні обов'язки не гірше, а часом й краще ніж чоловіки. Тож щоб у їхній військовій кар’єрі не було ніяких складнощів, ми – командири, викладачі та вихователі - повинні своїх курсантів належним чином підготувати до суворих випробувань.

«Ні кроку назад!» саме такий девіз солдата Світлани Ковтун за позивним «Бусинка», яка у 2015 році зі своїми бойовими побратимами із 93-ї окремої механізованої бригади виконувала бойові завдання біля населеного пункту Водяне, що на Донеччині.У вільний від навчання час Світлана захоплюється гирьовим спортом, має 3-й дорослий розряд. А ще в’яже, читає книги з психології, які допомагають збільшити кругозір, полюбляє займатися випічкою. Однокурсники вважають дівчину цілеспрямованою та старанною, а ще веселою, позитивною і товаристською.

Відповідаючи на запитання, про що мріють, дівчата, по суті, повторили слова свого командира, - Головне - щоб ми були корисні своїй країні. Можливо це звучить пафосно? Ні - це щирі слова.

Сергій Даниленко,
Фото – автора та Валентина Журавльова

Рейтинг
8 голосів