28
трав.

Курсанти-розвідники Військової академії (м.Одеса) «викрили» автора книги «Спецназ не для слабаків»

Автор Адміністратор
Адміністратор
Група підтримки сайту
Зараз не на сайті
в Новини
  • Переглядів: 4774
  • Друк

03

Сонячний травневий суботній день. У курсантів 133 групи першого курсу факультету високомобільних десантних військ та розвідки вільний від навчання час. Заступник начальника факультету з виховної роботи підполковник Петро Іващенко тримає в руці запрошення на екскурсію до Меморіального музею К.Г. Паустовського. Там, за словами офіцера, відбудеться презентація книги Василя Івановича Вихристенка 01«Спецназ не для слабаків». Після відповідного інструктажу командир групи молодший сержант Денис Люлька зі своїми підлеглими курсантами Євгеном Степанюком, Назарієм Букаєм, Василем Бабічем, Віктором Дичуком, Сергієм Бойком, Максимом Лоханським, Олексієм Леоновим, Іваном Дідиком, Андрієм Торком отримує наказ: прибути о 13.00 годині на Чорноморську вулицю № 6.

Уточнюючи поставлене завдання офіцер доводить наступну інформацію стосовно автора книги. Згідно надрукованій у книзі анотації за правилами «гри», він є непомітним учасником описуваних ним спецоперацій. При постановці завдання курсантам-розвідникам необхідно у кожному окремому випадку спробувати його «викрити» серед присутніх.

Доречи, молодший сержант Денис Люлька - одесит, який два роки навчався в Одеському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, швидко зорієнтувався стосовно вказаного маршруту, окрім того він добре знайомий з творчістю  Костянтина Паустовського. Майбутній офіцер-розвідник пригадав слова талановитого письменника: …«слід сказати декілька слів про Чорноморську вулицю. Я полюбив цю маленьку околичну вулицю і був упевнений, що вона сама живописна в світі».

Маршрут до музею пролягав через відомі одеські вулиці. І ось, Лідерсовський проспект,  провулок Віри Інбер (який раніше звався Стурдзовським). Далі курсанти опиняються на вулиці Чорноморській, біля будинку №6, де саме і розташований Меморіальний 14музей К.Г. Паустовського в якому відбудеться презентація книги.

Презентація книг В.І.Вихристенко:

«Вірші – і проповідь, і сповідь»

«Спецназ не для слабаків»

У тихому одеському дворику зібрались шанувальники творчості відомого письменника Василя Івановича Вихристенка. Поява курсантів-розвідників викликала не аби який інтерес у розпорядників презентації.

07Зі вступним словом до присутніх звернулась Ганна Галаєва, яка закінчила кафедру журналістики при Національному університету ім. І.І.Мечникова. У свій час, Ганна Олександрівна була студенткою у Василя Івановича Вихристенка - викладача кафедри журналісти. Молодший науковий співробітник музею К.Г.Паустовського, перш за все, висловила всім слова вдячності, особливо курсантам-розвідникам, а також із сумом повідомила, що сам автор сьогодні не зможе прийняти участі у презентації, так як впродовж тривалого часу прикутий до ліжка через хворобу. Від імені свого наставника вона уповноважена провести заплановану презентацію. Ось що дізнались про життєвий шлях відомого одесита майбутні-розвідники.

04Василь Іванович Вихристенко – поет, письменник публіцист. Закінчив спецшколу ВПС, авіаційне училище, академію ВМФ і … не тільки. Офіцер авіаційної військової розвідки Північного флоту (1956-1986), інтересом якого була Атлантика від Шпіцбергена до Фолклендських островів. Крім того, Василь Іванович Вихристенко - член Національної Спілки письменників і журналістів України, автор віршів, прози, публіцистики. Рецензентом його творів був Лев Безіменський – історик, журналіст, професор Академії військових наук (Москва). Видання здійснене при фінансовій підтримці асоціації «Інтелект ВінЧер» (Москва).

Довідка

Лев Олександрович Безіменський народився в Казані в сім'ї поета Олександра Безіменського. У 1938 році вступив на філософський факультет Московського інституту філософії, історії та літератури. У серпні 1941 року був мобілізований і направлений рядовим у запасний інженерний полк. Пройшов навчання на курсах військових перекладачів у військовому інституті іноземних мов. З травня 1942 року служив на Південно-Західному фронті офіцером радіодивізіону особливого призначення. У грудні 1942 року призначений військовим перекладачем розвідвідділу штабу Донського фронту, яким командував генерал Рокоссовський. Як перекладач Безименський брав участь в допитах фельдмаршала Паулюса та інших полонених німецьких генералів. 1 травня 1945 Лев Безіменський перекладав для маршала Жукова лист Геббельса і Бормана, в якому вони повідомляли про смерть Гітлера. У 1946 році Лев Безіменський демобілізувався з армії і продовжив навчання на філософському факультеті Московського державного університету. У 1948 році він закінчив МДУ і влаштувався на роботу літературним працівником до редакції журналу «Новий час». Працював кореспондентом журналу на Берлінській і Женевської сесіях Ради міністрів закордонних справ чотирьох держав. У 1972 році захистив кандидатську дисертацію та був членом Ради Центру німецьких історичних досліджень при Інституті загальної історії РАН.

У «Кольській енциклопедії» –  про Василя Івановича Вихристенко написано:

Вихристенко Василь Іванович (28.08.1935, с. Новоалександрівка Одеської області, поет, письменник, історик, доктор воєнних наук, закінчив Миколаївське військове-морське мінно-торпедне авіаційне училище (1956), Львівське вище військове - політичне училище (1972), Вищу школу розвідки (м. Москва). У 1956–1986 – офіцер розвідки в бомбардувальній авіації Північного Флоту. З 1986 – журналіст;з 1997 – викладач кафедри журналістики Одеського національного університету. Спеціаліст в галузі історії розвідок країн світу, Великої Вітчизняної війни, географічних. відкриттів, літератури і літературознавства критики і бібліографії. Автор більше 400 наукових і публіцистичних робіт, в тому числі 3 монографій. Автор 11 книг віршів і прози. Автор публікацій про льотчиків Північного Флоту в роки Великої Вітчизняної війни, книги нарисів «Піднебіння в зірках» (1969), віршів, що публікувалися в різних альманахах і журналах, збірників віршів «Я бачив сонце» (1964), «Арктика під крилом» (1970), «Зірки опівдні» (1986). Організатор музейних куточків в авіаційних гарнізонах. Член Національного союзу письменників України, Національної спілки журналістів України, дійсний Член Географічного товариства Російської Академії Наук. Нагороджений орденом Червоного Прапора, Червоної Зірки. Почесний полярник, Почесний робітник спецслужб, ветеран спецслужб України, ветеран військової розвідки.

11Родзинкою зустрічі стало обговорення нової книги Василя Вихристенка «Спецназ не для слабаків». В обговоренні цього літературно-художнього видання прийняли участь курсанти-розвідники Військової академії, член обласної Ради миру, лауреат літературної премії імені Івана Рядченка - Світлана Павлівна Лукіна, громадський діяч, мистецтвознавець, науковий  співробітник музею Західного і Східного мистецтва - Володимир Іванович Островський, співробітник музею К.Г.Паустовського, науковий діяч, археолог – Батізат Геннадій Вікторович.

Із виступів цих рецензентів майбутні офіцери-розвідники дізнались багато цікавих, невідомих широкому загалу фактів і аргументів, стосовно роботи про яку мало хто колись говорить. Перший із виступаючих наголосив: «Які б милостиво-мирні часи не наставали, держави завжди матимуть спецслужби, а тому вони не припиняють своєї діяльності навіть тоді, коли ворогуючі армії укладають мир. А тому, відповідно, спецслужби у всіх країнах вважаються елітними. Сучасні секретні підрозділи здатні діяти не лише на воді, суші і в повітрі, але й під землею. Вивчення діяльності спецслужб – завдання виключно важливе. Адже зрозуміти дійсний сенс найбільших військово-політичних рішень можливо лише тоді, коли відомо, що 06дійсно знали, або не знали – ці держави про своїх противників».

Продовжуючи далі, виступаючі непомітно завойовували слухацьку аудиторію, особливо з великим 12інтересом прислуховувались першокурсники, адже хто знає, як складеться доля кожного з них? 

Президент Асоціації ветеранів спецназу Росії Юрій Дроздов, звичайно ж, як завжди квапився, а тому на питання Василя Вихристенка, мабуть, об'єднавши їх в думках в єдине, сказав: «Ми живемо в світі, повному таємниць, які ніколи не будуть розгадані. Але це не означає, що ми до цього не прагнутимемо. І кращу допомогу в цьому надають безпосередні учасники подій. Але подій специфічних, бо інших у сфері діяльності спецслужб не буває. А тому заборони, що діють на доступ до повної інформації, сповна зрозумілі».

По кожній із спецоперацій, яких торкався автор, в архівах зберігається десятки секретних томів із звітом всіх її учасників. І майстерність Василя Вихристенка в тому і полягає, що він вміє захоплено розповісти про подію, обходячи заборони, розкриття яких можуть привести до трагічного і непередбачуваного в долях людей, які, як мовиться, ще «при виконанні», та і багато пізніше. Статистика показує, що розкриття хоч би одного факту, чи то випадково або по злому наміру, дорого обходиться всім.

Отже, якщо хтось вирішить написати історію розвідки, йому доведеться починати з Олександра Македонського, з древніх китайців.

Серед колишніх розвідників були багато видатних людей, велика частина яких відома нам як письменники, дослідники, мандрівники. Тут можна пригадати Олександра Пржевальського, Івана Тургенєва. Якщо взяти період Вітчизняної війни 1812 роки, то це Олександр Фігнер, а якщо піти ще далі в історію, можна пригадати ченця Іакинфа Бічуріна. Історія пам’ятає вітчизняних  та зарубіжних асів розвідки Івана Судоплатова, Ріхарда Зорге, Даніеля Дефо, Бомарше, Оскара Уайльда та інших.

На питання «хто сильніший?» можна відповісти лише тоді, коли всі сторони викладуть карти на стіл, а цього не буде ніколи. Будь ми слабкіші, то американські аналітики не відзивалися б про роботу нашої нелегальної розвідки так утішно. Свого часу США заарештували двох наших розвідників, але ми організували їх обмін на викрадачів літака.

У книзі Василя Вихристенка розповідається про ті два випадки: «Співробітник, який проводив переговори про їх звільнення, побачив в кабінеті одного з офіцерів ФБР США поряд з портретом Гувера портрет Юрія Андропова. І на його здивоване питання господар кабінету відповів: «А що тут такого? Це – керівник сильної розвідки світу». А коли вже проходив сам обмін, що чергував в аеропорту Кеннеді співробітник ФБР, сказав: «Таких ваших хлопців на своїх покидьків міняємо!». Американці дуже високо оцінили наших професіоналів.

У нас були і просто торговці, у вчені, письменники, поети, священики, військові. У нас була навіть людина, яку одного дня висадили на побережжі однієї країни з підводного човна, і він з'явився в місті, як безробітний. А потім поступово став крупним бізнесменом, і навіть почесним громадянином цього міста. Для цієї роботи придатна будь-яка професія. Були потрібні лише величезний обсяг знань, велика витримка, терпіння, патріотизм.

Як відомо, нинішнє керівництво зовнішньополітичної розвідки виходить з постулату, що противників у нас не залишилося, а є лише партнери. Але у такому разі розвідка не потрібна, тим більше нелегальна?! А чи так?

Геополітика визначає місце кожної країни в системі світового суспільства. І в боротьбі за це місце не може не бути опонентів, які бажають поживитися за чужий рахунок. Взаємне недовір'я існує навіть між країнами НАТО. Якби це було не так, то мудрий  Аллен Даллес свого часу не сказав би своїм партнерам по НАТО: «Ми обмінюємося інформацією, а то, що ви нам не дасте, ми візьмемо самі». І те, що сторони хочуть знати про щирість свого сусіда по відношенню до себе, теж природно.

13Після передмови автора, Світлана Лукіна побажала всім приємного читання і кожному курсанту-розвіднику подарувала книгу. Молодший сержант Денис Люлька подякував всіх присутніх за плідну, корисну розмову, а також завірив автора, що ця книга стане талісманом в їхньому майбутньому нелегкому офіцерському житті.

Збірник віршів «Вірші – і проповідь, і сповідь» представляли співробітники музею і  шанувальники творчості Василя Івановича Вихристенка - Катерина Павська і Артур Горячєв-Джєнвов.

Світлана Павлівна Лукіна - член обласної Ради миру, лауреат літературної премії імені Івана Рядченка виразно прочитала цілу низку віршів, які вразили всіх присутніх. Особливо сподобався вірш:

Монологи с переднего края обороны Одессы 41 года
Разведчик Григорий Поженян
 (кличка Уголок)
Раздвинув памяти завесу,
Забыть то время не могу:
«За мной, ребята! За Одессу!
Не отдадим её врагу!»
 И под грохот канонады,
Сквозь пламя огненной страды
Шли насмерть. Шли!
Мы знали – надо!
Одессе дать глоток воды.
Пускай отмерено немало,
Но в час вечерний за мостом,
Когда заря пылает ало,
И чайка падает пластом,
И кажется, горит Пересыпь.
Пойми, прислушайся, поверь –
«За мной, ребята! За Одессу!»
Звучит над степью и теперь.

Після закінчення зустрічі курсанти-розвідники поклали квіти до Меморіальної дошки Костянтина Паустовського.

17З курсантами-розвідниками
на презентації книги
був присутній
Леонід Єршов

 

Рейтинг
42 голосів