10
лист.

Курсанти Військової академії (м.Одеса) прийняли участь у заходах, присвячених Дню української писемності та мови

Автор Адміністратор
Адміністратор
Група підтримки сайту
Зараз не на сайті
в Новини
  • Переглядів: 5658
  • Друк

Курсанти Військової академії (м.Одеса) прийняли участь  у заходах, присвячених Дню української писемності та мови У Військовій академії (м.Одеса), яку очолює генерал-майор Олег Гуляк, за ініціативою і сприянням виховного відділу, кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін наук, бібліотеки академії, пройшов цікавий загальноосвітній тематичний захід присвячений Дню української писемності та мови. В залі бібліотеки зібрались офіцери, викладачі, працівники Збройних Сил України, курсанти. Перед присутніми з вступним словом виступив офіцер виховного відділу майор Василь Галигін. « Українська мова є одною з найдавніших індоєвропейських мов. Про це свідчить архаїчна лексика і деякі фонетичні риси, які зберегла наша мова протягом віків. Давність української мови доводили ряд вітчизняних та зарубіжних вчених: Павло Шафарик, Михало Красуський, Олексій Шахматов, Агатанел Кримський та ін.» – зазначив він.

Про тяжку долю української мови розповіла викладач кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін Оксана Тарасенко. Вона зважено і послідовно проаналізувала етапи приниження української мови після занепаду Київської держави. Ось що свідчать пам'ятки ділового письменства, грамоти XIV –XVI ст., «Судебник» Казимира Ягайло 1468 р., «Литовський статут» 1566 р., 1588р.: «А писар земський маєть по-руську літерами і словы руськими вси листы, выписы и позовы писати, а не иным языком и словы».

Світські і релігійні книги в Литовському князівстві писалися також руською (українською) мовою.

Не було й однозначним після 1654 р. ставлення до української мови. На жаль, не всі відомі вчені Росії визнавали нашу мову повноцінною національною мовою. Михайло Ломоносов називав українську мову діалектом. Цариця Катерина повторювала слідом за Ломоносовим, що «малороссийское наречие» – це не інше, як «российское на польский лад примененное». Тому й приклад цариці наслідували всі вчені Московії, як її сучасники, так і наступні «ученые мужи Росії».

Упереджено ставився до української мови і Микола Карамзін, називаючи її «варварским языком». Не зміг об'єктивно оцінити українську мову й літературу російський критик Віссаріон Бєлінський, який не бачив потреби в їхньому розвитку: «Мы, москали, немного горды, а еще более того ленивы, чтобы принуждать себя к пониманию красот малороссийского наречия».

Микола Чернишевський спочатку не сприйняв творчості Тараса Шевченка, його «Кобзар» оцінив лише після смерті великого поета.

У 1784 р. Київській академії було наказано читати лекції «с соблюдением выговора, который наблюдается в Великороссии». Для тих викладачів, які будуть проводити навчання українською мовою, було передбачено звільнення з посади.

Протягом століть подібних заборон та наказів видавалося десятки. Та найганебнішим став «Валуєвський циркуляр» 1813 р. Ось кілька цитат з цього циркуляру: «… Обучение во всех без изъятия училищах производится на общерусском языке и употребление в училищах южнорусского языка нигде не допущено»; «Никакого малороссийского языка не было, нет и быть не может и что наречие их, употребляемое простонародьем, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши».

В 1876 р., цей циркуляр було доповнено Емським указом, за яким заборонялося ввозити українські книги з-за кордону, друкувати ноти до українських пісень, ставити українські театральні вистави тощо.

Законами 1869 і 1886 рр. передбачалося збільшення заробітної плати особам російського походження, крім місцевих уродженців за сприяння русифікації українських земель.

У 1899 р. у Києві відбувся археологічний з'їзд, на якому читалися реферати всіма слов'янськими мовами, а українською не дозволялося. Заборонялися наукові праці, написані українською мовою, неологізми та наукові терміни.

У 1908р. указом Сенату, культурна і освітня діяльність в Україні визнано шкідливою, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности».

Вже за радянських часів витворилися антинаукові теорії «злиття націй», «двох рідних мов». Нехтувалося значення мови як системи мислення, забувалося, що рідна мова невіддільна від рідної землі, народу, історії.

У 1933 р. надійшла телеграма Сталіна про припинення українізації, після якої почалося знищення діячів української культури

Завершуючи свій виступ, викладач Оксана Тарасенко, зробила висновок: "Необхідно створювати в Україні такий мовний простір, де б усі мови мали змогу розвиватися і використовуватися згідно з їхнім функціональним «рангом». А оскільки на державну мову лягають найбільш важливі функції в державному і суспільному житті, саме їй мають бути надані пріоритети щодо підтримки вивчення і застосування. Такі пріоритети в Росії надаються російській мові, у Німеччині – німецькій, у Франції – французькій". Працівники бібліотеки підготували цікаву книжкову виставку, а по завершенню цієї зустрічі курсанти написали диктант, який був перевірений викладачем.

Про значення мови в житті народу

великий педагог К.Ушинський

писав у статті «Рідна мова»:

«Коли зникає народна мова

– народу більше немає...

Доки жива мова народна

в устах народу, доти живий і народ.

І нема насильництва більш нестерпного,

як те, що хоче відняти в народу

спадщину,створену багатьма поколіннями

його відважних предків».

 

Рейтинг
181 голосів